![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Only Lovers Left Alive / Виживуть тільки коханці
🎬 Only Lovers Left Alive / Виживуть тільки коханці (2013)
Жанр: #Драма
Режисер: Джим Джармуш
🇺🇸 | 123 хв
⭐️ IMDb | Letterboxd
Коли Джим Джармуш знімає вампірський фільм, це точно не буде ще одна банальна вампірська драма. У «Виживуть тільки коханці» він створює кінематографічний простір, який нагадує останній подих епохи: фільм не просто про любов, а про світ, що повільно вмирає, здається, і самі вампіри тут — вже не такі, як у популярних фільмах. Ці вампіри не полюють на кров, вони, навпаки, цінують кожну краплю життя, перетворюючи її на вишукану меланхолію.
У центрі сюжету — двоє тисячолітніх коханців, Адам і Єва, які вже давно перестали бути простими вампірами. Вони — культурні аристократи, віддані своїм інтелектуальним захопленням: він — музика, вона — література. Адам живе в Детройті, серед уламків колишнього світу, де його пристрасті до старовинних гітар і фільмів схожі на останні спроби тримати в руках щось істинно прекрасне. Єва, в свою чергу, шукає натхнення на вулицях Танжера, де разом з книгами шукає залишки колишнього тепла, з якого, здається, складається її вічне існування.
Джармуш не женеться за сюжетом, він дозволяє його героям просто бути: камера повільно ковзає по їхніх кімнатах, розкриваючи безліч деталей, кожна з яких ніби окреме мистецтво. Інтер'єр Єви, наповнений східним багатством — це емоційний ландшафт її існування, це її роздуми і туга за чимось втраченим. Кімната Адама, насичена застарілими музичними приладами, втрачає своєрідну гідність і пихатість в кожному кадрі, підкреслюючи контраст між ним і світом, який він більше не може врятувати.
Якщо вампірський жанр асоціюється з похмурими картинами, то в Джармуша він звучить як джаз, а точніше — як надзвичайно точна і багатогранна музика, де кожен звук відлунює ще довго після того, як закінчиться сцена. Йозеф ван Віссем і SQÜRL створюють вишуканий саундтрек, який підсилює відчуття роздумів, де кожен акорд — це ніби розрив між нескінченними століттями і миттєвими переживаннями героїв.
Сюжет, на перший погляд, може здатися простим — два вампіри, які відновлюють свою зустріч після довгої розлуки. Але насправді це більше медитативна подорож в часі, де головна тема — це не так «жити вічно», як усвідомити свою приналежність до кожної миті. Джармуш звертається до екзистенційних питань: як не стати зомбі в сучасному світі, в якому ніхто не цінує істинну культуру? Чи може любов встояти перед повсякденністю?
Це не розвага на один вечір, а фільм для тих, хто готовий до споглядання і переживання разом з героями. Візуальний стиль, повільний ритм і нескінченні філософські алюзії можуть здатися занадто витонченими для тих, хто очікує зрозумілих історій з яскравими емоціями. Але для шанувальників джармушівського кіно це — ще одна поетична спроба подивитись на світ через очі вічних закоханих, які більше не шукають нічого, окрім тих моментів істини, що зберігаються у кожній ноті і кожному кадрі.
В результаті Джармуш дарує нам елегантну медитацію про кінець епохи, кінематографічний аристократизм і старий світ, що вимирає, залишаючи лише відлуння своїх чудових, але вже нікому не потрібних ідеалів.#Review #OnlyLoversLeftAlive #JimJarmusch
З'явився настрій передивитись.
Жанр: #Драма
Режисер: Джим Джармуш
🇺🇸 | 123 хв
⭐️ IMDb | Letterboxd
Коли Джим Джармуш знімає вампірський фільм, це точно не буде ще одна банальна вампірська драма. У «Виживуть тільки коханці» він створює кінематографічний простір, який нагадує останній подих епохи: фільм не просто про любов, а про світ, що повільно вмирає, здається, і самі вампіри тут — вже не такі, як у популярних фільмах. Ці вампіри не полюють на кров, вони, навпаки, цінують кожну краплю життя, перетворюючи її на вишукану меланхолію.
У центрі сюжету — двоє тисячолітніх коханців, Адам і Єва, які вже давно перестали бути простими вампірами. Вони — культурні аристократи, віддані своїм інтелектуальним захопленням: він — музика, вона — література. Адам живе в Детройті, серед уламків колишнього світу, де його пристрасті до старовинних гітар і фільмів схожі на останні спроби тримати в руках щось істинно прекрасне. Єва, в свою чергу, шукає натхнення на вулицях Танжера, де разом з книгами шукає залишки колишнього тепла, з якого, здається, складається її вічне існування.
Джармуш не женеться за сюжетом, він дозволяє його героям просто бути: камера повільно ковзає по їхніх кімнатах, розкриваючи безліч деталей, кожна з яких ніби окреме мистецтво. Інтер'єр Єви, наповнений східним багатством — це емоційний ландшафт її існування, це її роздуми і туга за чимось втраченим. Кімната Адама, насичена застарілими музичними приладами, втрачає своєрідну гідність і пихатість в кожному кадрі, підкреслюючи контраст між ним і світом, який він більше не може врятувати.
Якщо вампірський жанр асоціюється з похмурими картинами, то в Джармуша він звучить як джаз, а точніше — як надзвичайно точна і багатогранна музика, де кожен звук відлунює ще довго після того, як закінчиться сцена. Йозеф ван Віссем і SQÜRL створюють вишуканий саундтрек, який підсилює відчуття роздумів, де кожен акорд — це ніби розрив між нескінченними століттями і миттєвими переживаннями героїв.
Сюжет, на перший погляд, може здатися простим — два вампіри, які відновлюють свою зустріч після довгої розлуки. Але насправді це більше медитативна подорож в часі, де головна тема — це не так «жити вічно», як усвідомити свою приналежність до кожної миті. Джармуш звертається до екзистенційних питань: як не стати зомбі в сучасному світі, в якому ніхто не цінує істинну культуру? Чи може любов встояти перед повсякденністю?
Це не розвага на один вечір, а фільм для тих, хто готовий до споглядання і переживання разом з героями. Візуальний стиль, повільний ритм і нескінченні філософські алюзії можуть здатися занадто витонченими для тих, хто очікує зрозумілих історій з яскравими емоціями. Але для шанувальників джармушівського кіно це — ще одна поетична спроба подивитись на світ через очі вічних закоханих, які більше не шукають нічого, окрім тих моментів істини, що зберігаються у кожній ноті і кожному кадрі.
В результаті Джармуш дарує нам елегантну медитацію про кінець епохи, кінематографічний аристократизм і старий світ, що вимирає, залишаючи лише відлуння своїх чудових, але вже нікому не потрібних ідеалів.#Review #OnlyLoversLeftAlive #JimJarmusch
З'явився настрій передивитись.