skysnail

Сальвадор Далі зруйнував ілюзію, що мистецтво зобов’язане відтворювати реальність, перетворивши його на інструмент її трансформації, виводячи на поверхню підсвідоме й ірраціональне.
На мене, тоді ще юну й вразливу радянську піонерку, його роботи справили враження бомби, що розірвала реальність.

Я вважаю Далі, безсумнівно, генієм.
Значно пізніше я дізналася, що він був франкістом, фашистом і, значною мірою, просто мудаком.

Чи можна його геніальність вважати індульгенцією?
Чи можна вважати твори мистецтва перлиною і не зважати на устрицю?

Для себе я ще не знайшла остаточної відповіді. Поки що схиляюся до теорії перлини.

Мій особистий список геніїв-мудаків вже досить великий, і, дякуючи інтернету, постійно поповнюється.

Читаю його оповідання — Японія, перша половина минулого століття.
І ловлю себе на тому, що не до кінця відчуваю цих людей емоційно.

У нього герої не говорять про почуття прямо — вони їх ховають у натяках, паузах, тиші. І тому ця проза не відкривається з першого разу: її треба не стільки читати, скільки вловлювати між рядками.

Схоже, доведеться повернутися до цього ще раз — пізніше, з іншим настроєм.

Альмудена Грандес розказує про Іспанію в кризі через життєві історії звичайних жителів Мадриду, просто, без пафосу  про любов, підтримку, справжні сімейні цінності, людяність.

Читається легко. Залишається такий світлий, трохи сумний післясмак.

Як працює російска пропаганда: світу показують росіянина який несе власну відірвану руку.
Це шокує, і на емоційному, підсвідомому рівні вже не має значення, що цією рукою він виготовляв зброю яка вбивала, вбиває, вбиватиме,  калічитиме, тероризуватиме тисяці українців.
Він - жертва, його має бути шкода.
Мразота.