Вийшла пройтись.
Вечірній Київ тихий, теплий, ніжний, пахне липою.
В дворах дозріває шовковиця.
На дитячих площадках і в скверах повно дітей, молоді.
Місто живе.

Тут добре, є на що подивитись, і просто потинятись

Працюю, слухаю шум чужих морів тут Earth.fm,

upload pictures
Ні дня, ні ночі без повітряних тривог. Звичайний тероризм, така нова звичайна реальність.

Останнім часом погіршився зір.
І не дивно, стільки тупити в телефоні, з перервами на роботу за ноутом.
Пройшовши всі належні стадії: від заперечення до прийняття, купила окуляри.
З італійськими лінзами, десь тисячі за півтори. Після ретельного обстеження окуліста.
Користуюсь коли шию, чи малюю, уже звикла.
А сьогодні в магазині з дешевим китайським барахлом побачила окуляри за 77 грн, на вигляд як мої.
Приміряла - прекрасно в них читаю дрібний шрифт на туалетному папері з сусідньої полиці,  не втрималась і купила.
Заради експеримента.
Тепер намагаюсь зрозуміти між ними різницю.
Поки що не знайшла.
Однаково добре бачу дрібні деталі, текстуру тканин, тощо.
Продовжую спостереження.
Колір і форма інші, кріплення в дешевих пластмасове, але, в цілому, дуже схожі.

Уже тиждень, як мабуть і всі в Україні, нормально не сплю.
Багато працюю, в перервах туплю в інтернеті, відволікаюсь від реальності мемами з чорним гумором.
Під час відключень, різні зарядні приблуди виручають, батарея ноута тримає, холодильник тримається, заморожені пляшки з саморобним хладогеном (насичений розчин солі) і парочка промислових, тримають оборону.
Сплю в коридорі на футоні, вже майже звикла.
Звичайне життя, звичайного українця.
Годую, вичісую  котів фурмінатором
(класна штука).
Вони розуміють, що щось не так, поводяться тихо і чемно.