Улитка

 В під'їзді хлопчик років чотирьох гірко плаче. Обережно розпитую, намагаюсь заспокоїти. Загубився, не знає де мама.  Але живе тут, не хвилюйся, кажу, мама скоро прийде.
Чекаєм, і мама таки приходить, і здалеку починає на нього кричати: Я тебя где оставила? Ты куда пошел? Я тебе что сказала?
Малий істерично ридає.
Його б обійняти, заспокоїти, сказати який молодець, що знайшов дорогу додому.
Можливо, в неї стрес, але більше схоже та те, що вона просто звикла на нього кричати. В голосі роздратування.
Сумно.

 В той час як я з влаштувала собі канікули в передмісті, з чоловіком стався дещо дивний випадок.
Не те щоб дуже, але я не маю пояснення яке б мене задовільнило.

Годин в 11 вечора на виході з супермаркета дівчина років 20 звичайної, приємної зовнішності подарувала йому троянду, з коментарем: це для вас, нехай все буде вікторія.
Інших троянд в неї не було. В цей час не людно, інших людей поблизу не було.
Він чоловік середнього віку звичайної зовнішності.
Враження, що на нього вибір пав цілком випадково.
От я собі думаю: і що це було?
Троянда вже стоїть більше тижня.

Побачила чудову картинку Васілія Голубєва, і згадала про хлопчика Бєню з нашого будинку.

Коли Бєня був малим, його виставляли з дому і він днями сидів під вікнами і скулив мама, мама, мама... і так до безкінечності.
Потім підріс і перестав.
Зазвичай, він знаходив палку і ходив нею щось тикав, дохлих голубів, чи в шахту ліфта.
Пізнавав світ як умів.

Ні друзів ні мобільного телефона  у нього не було.
Були сестри Роза і Сара, і менший брат, чомусь, Міша, які його ненавиділи (дівчатка товаришували з моїми племінницями, і їм про це розказували).

Коли йому виповнилось років 13-14 він знайшов собі цікаву розвагу: гойдався на гойдалці до запаморочення, потім падав писком в пісок, і лежав якийсь час, вставав, і все заново.
Я це все діло час від часу спостерігала в вікно.
А потім почалась війна і вони виїхали в США (двірничиха розповіла).
Чомусь, іноді думаю, що у нього творилось в глові, і що з ним стало.