skysnail: (Default)
[personal profile] skysnail
Цей текст Густава Водічки місцями може видатись спірним,  і він дещо застарів та втратив актуальність.

Але, в цілому,  він мені подобається, тому нехай буде тут.

Ми все сподівались, що якось обійдеться.  А он воно як обернулось.
Зараз прийшов час замріяним ангелам прокинутись.

Густав ВОДІЧКА

Україна — це святилище незворушних мудреців. Наш головний релігійний ритуал — наполегливе очікування безкоштовного дива. Кажуть, що під лежачий камінь вода не тече. Українці з цим не згодні. Ми триста років сиділи в центрі Європи і чекали «самостійності». Господь не витримав цього знущання і здійснив диво. Вдоволені результативністю своєї релігії, ми чекаємо інших чудес. Наприклад, процвітання і благополуччя. При цьому нас не лякає час і швидкоплинність життя. Ми поводимося мов безсмертні люди, яким не падає на голову цеглина, а лише мішки з твердою валютою.

Українці — це нація, цілком позбавлена комплексу неповноцінності. Зі всіх видів очікування ми обрали найдосконалішу філософську форму. Як особи з усталеним уявленням про світ, ми вганяємо навколишнє життя у зрозумілі нам алгоритми розвитку. Все «знаючи», ми перебуваємо в постійному очікуванні, використовуючи наперед заготовлені ярлики. Черговий парламент для нас — ніщо. Черговий прем’єр для нас — ніхто. Флот — це те, що ділиться саме по собі. Гривня — це рубль. Свиня — це сусід. А сало — це продукт.

Активні ділові люди в наших очах виглядають як стурбовані меркантильні дурні, позбавлені традиційної українській духовності. А з іншого боку, вони підтверджують очікувані нами дива. Не рухаючись з місця і не докладаючи жодних зусиль, ми спостерігаємо за змінами навколо: нашестям іномарок, будівництвом нових крамниць, появою дивовижних товарів. Ми дивимося на все це, як на закономірний наслідок своїх очікувань. Теоретично у нас є все. Головне — дочекатися цього. Непорушність тихого українського раю очевидна. Турки з москалями приходять і проходять, а дівчата з віночками і дідусь з бандурою — вічні.

Свою головну релігійну пісню ми зробили державним гімном. «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», — тобто самі по собі... «Запануєм i ми, браття, у своїй стоpонцi», — тобто коли-небудь, зараз нам не до цього. «Ще на нашій Україні доленька доспіє», — іншими словами, ситий українець незрілими плодами харчуватися не звик. Для нас доля — це не факт теперішнього часу, а те, що досі не існує. Все, що з нами відбувається, не має ніякого значення, бо в кожній українській хаті мешкають ченці, значно краще від буддійських знайомі з небаченим почуттям нірвани.

Нам дивно спостерігати за поведінкою американців, англійців, французів, росіян і так далі. Вони постійно лізуть у світову історію, щось декларують, «випендрюються», нападають на сусідів. Тобто поводяться як закомплексовані, ущербні люди. Сидячи на порозі своєї хатини, яка з краю, ми повільно жуємо галушку і не можемо збагнути, чого це німці постійно лізуть до нашого двору. Може, вони нам заздрять? Цих гансів не розбереш: то вони корову забирають, то гуманітарну допомогу тицяють. Складається враження, що увесь світ танцює перед нами на задніх лапах і намагається привернути до себе увагу. Напевне, навколишні народи не можуть здогадатися, що нам на них навіть плювати нудно.

Україна самодостатня. Це російську «птицю-тройку» постійно ганяють або на Аляску за снігом, або в Порт-Артур за мордобоєм. А нашим замріяним волам ходити нікуди і нема чого, хіба що в Крим по сіль.

Українська філософічна душа не сприймає різких нордичних думок чи вчинків. Адже очікування дива — це найскладніша внутрішня практика. Вона не дозволяє нам відволікатися на суєтне. Тільки хрущі, які «над вишнями гудуть», мають право турбувати нас вечорами. Нас безглуздо чим-небудь спокушати. Від самого початку свого існування умістивши себе в центр Всесвіту, ми живемо в іншому вимірі. Нам не потрібна мета. Ми самі є метою. Ми ні в кому не відчуваємо потреби, але в нас мають потребу всі: варяги любили у нас пожити, татари — поживитися, Петро I не міг без нас спорудити Петербург, його дочка не могла спати без нашого чоловіка. Сталінові ми допомагали охороняти табори, а Гітлерові — воювати. У нас так багато чудотворного здоров’я, що навіть Чорнобиль ми погодилися взяти на себе.

Ми запросто допомагаємо розв’язувати проблеми сусідам, оскільки своїх проблем у нас немає. Спостережливі люди це давно помітили. Російський письменник Іван Бунін був лютим хохломаном. Він невпинно повторював, що українці — це абсолютно реалізована, естетично довершена і гармонійно розвинена нація. Що нічого подібного у світі більше немає. Бунін, звісно, не помилявся.

Українці дивовижні не тільки своїм умінням чекати, а й тим, що вони самі є дивом. Як досконалі створіння, ми нічого не створюємо. Відверто виявлена геніальність скривдженого «кріпака» Тараса Шевченка — це неприємний виняток, що підтверджує правило: досконалість не має потреби у декларуванні й розвитку; вона допомагає розвиватися всьому тому, що існує за її межами. Українські священики, письменники, поети, митці, політики, полководці, режисери, актори, співаки, конструктори, вчені, винахідники, умільці вічно роз’їжджають по світу і оголошують себе росіянами, американцями, турками, поляками, французами, — ким завгодно, аби бідні, ущербні народи мали підстави пишатися собою.

Україна — батьківщина замріяних ангелів. Її безмовне очікування наповнює чудесами планету. Її не можна завоювати, поневолити або знищити. Вона не чутлива до подій. Вона поза подіями і часом. Вона не пам’ятає свій день народження і не знає свого віку. Їй нема з ким сперечатися і нема чого доводити. Вона сама собі гідний співрозмовник.

Date: 2024-07-29 09:10 am (UTC)
rudolf_bochkin: кадр (воїн)
From: [personal profile] rudolf_bochkin
На превеликий жаль, я вже пересичений подібним, у виконанні "кварталу" і тих потвор, котрі вирослли з нього.
Один з такових, рило якого в жоден монітор без зменшення не входить, нещодавно пробзділо (хоча, цідком можливо то голова і ротом) щодо демобілізації і вчергове копнуло ратицею історію УНР, "історії" якої не було.
Демобілізацію проголошували очільникпи УНР з Першої Світової, а проти московитів - лише мобілізацію.
І це блдить істота, яка обіймає найвищу посаду законодавчої гілки влади - при умовах, які склалися - безсумнівно легітимної.
Це бздить істота, котра мала б обіймати посаду т.в.о. Президента України.

І ще раз -
Не знаю куди ставить наголос "автор" у своєму прізвищі,
але я його читаю як вОдічка,
так от він принижує ВСІХ відомих українців з Тарасом включно.
-Це не іронія, - ЦЕ ВИПОРОЖНЕННЯ.

Profile

skysnail: (Default)
skysnail

June 2025

S M T W T F S
1 234567
8 9 1011 1213 14
15 16 17 181920 21
22 2324 25 26 2728
2930     

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 27th, 2025 05:39 pm
Powered by Dreamwidth Studios