ФБ

 Так багото уваги до ФБ у мене з кількох причин.
Одна з них: мене заворожує як ФБ перетворюється в щось середнє між абсолютним злом і повним лайном.

Як реалізується принцип (десь в останніх романах Пєлєвіна описувався), ми за вами слідкуєм, але не знаєм і не хочемо знати, що ви думаєте, ми робимо значно простіше: змушуємо вас думати і хотіти те, що нам зручно, і тут же нав'язуєм це для продажу.

І це одна з площадок всіх форм російської (для українців, для інших - знайдеться щось своє) пропаганди, частіше завуальованої, а тому ще небезпечнішої.

Коротко про все

Нічь і день повітряних тривог

 Вийшла на ярмарку, голова важка, зосередитись на роботі все-одно не можу, нічого цікавого.
Об'явили повітряну тривогу підвищеної небезпеки. Ніхто не реагує, всі втомились, укриттів все одно нема.
Добиватись, можна, але складно. Знайома з Оболоні розказала як вони писали колективні листи, і їм таки облаштували укриття.
В нас нема кому цим зайнятись.

Якась божевільна бігає по вулиці і голосно кричить: вот был бы путин - было бы тихо.
От це найстрашніше на даний момент: якщо так думатиме багато людей.

Як з'являються психологічні травми

 В під'їзді хлопчик років чотирьох гірко плаче. Обережно розпитую, намагаюсь заспокоїти. Загубився, не знає де мама.  Але живе тут, не хвилюйся, кажу, мама скоро прийде.
Чекаєм, і мама таки приходить, і здалеку починає на нього кричати: Я тебя где оставила? Ты куда пошел? Я тебе что сказала?
Малий істерично ридає.
Його б обійняти, заспокоїти, сказати який молодець, що знайшов дорогу додому.
Можливо, в неї стрес, але більше схоже та те, що вона просто звикла на нього кричати. В голосі роздратування.
Сумно.